Еспарцет
Еспарцет (лат. Onobrychis, англ. Sainfoin) — рід рослин з сімейства бобові. Відомо близько 80 видів, що дико ростуть у середній та південній Європі, у північній Африці та у західній Азії. Це — трави, напівчагарники чи дрібні чагарники, посаджені рясним шипами.
Еспарцет посівний, або віколистний є важливою багаторічною кормовою та медоносною рослиною з сімейства бобових. Він має слабо облистнене стебло з прикореневою розеткою листя. Стеблове листя непарноперистоскладне з 28 листочками (або менше).
Квітки еспарцету зібрані у досить компактні суцвіття – конічні кисті. Окрема квітка складається з п‘ятизубчастої блідо-зеленої чашечки, яскраво-рожевого віночка метеликового типу, одного плодника та 10 тичинок. Нектароносна тканина має вигляд плоского кільця і розташована
під зав‘яззю між колом тичинок і плодником, що виділяється нектар надходить у вигин вітрила, накопичуючись нерідко у великій кількості.
У перший рік еспарцет дає одиночне стебло, а потім починає кущіти. Цвіте він слідом за відцвітанням садів, наприкінці травня-червні, протягом тривалого часу (від 2 до 3,5 тижня), у перерві між кінцем цвітіння весняних та початком цвітіння літніх медоносів. Завдяки виключно рясному виділенню нектару та великій кількості пилку на квітучих посівах еспарцету зосереджуються майже всі льотні бджоли підвезених для медозбору та запилення пасік. Для повноти запилення посівів потрібно мати пасіки з розрахунку 4 бджолині сім‘ї на кожний гектар посіву. Розміщення пасік має забезпечити можливий рівномірний розподіл бджіл по посіву. На дуже великих посівах пасіки повинні розташовуватися не далі 1,5 км одна від одної. На невеликому посіві пасіку треба ставити в центрі посіву або в безпосередній близькості від нього.
Середня медопродуктивність 1 га посіву еспарцету становить близько 100 кг.
Коротко про агротехніку еспарцету.
Еспарцет, на відміну від люцерни, менш вимогливий до ґрунтів і відрізняється здатністю засвоювати важкорозчинні поживні речовини. Кислих ґрунтів не переносить, але добре росте на піщаних та супіщаних ґрунтах а також на всіх типах карбонатних ґрунтів.
Попередниками для еспарцету можуть бути різні культури. Він може висіватись у чистому вигляді, під покрив або в суміші з іншими злаковими та бобовими травами.
Обробіток ґрунту під еспарцет полягає в лущенні на глибину 5 – 7 см. У разі сильного засмічення кореневідпорними бур‘янами через 2 – 3 тижні проводять повторне лущення, а потім оранку.
Навесні поле боронують у два сліди і проводять черезрядковий посів одночасно з покривною культурою зернотрав‘яними сівалками. При підсіванні під озимі культури посів проводять дисковими сівалками поперек рядків покривної культури.
Насіння еспарцету починає проростати при температурі 1 – 2 С, оптимальна температура 18 – 25 °С. Показники зимостійкості та посухостійкості еспарцету високі.
Еспарцет погано переносить затінення.
Орієнтовна норма висіву насіння (на 1 га): у степовій зоні 70 – 80 кг, а у лісостеповій 80 – 100 кг. Глибина загортання насіння на важких ґрунтах 3 – 4 см, на легенях 4 – 5 см.
Еспарцетовий мед
Еспарцетовий мед відноситься до цінних сортів. Він світло-бурштинового кольору, прозорий як кристал, має приємний тонкий аромат та смак. Повільно кристалізується дуже дрібними кристалами. Еспарцетовий мед у сівшому вигляді (зацукор) являє собою білу тверду масу з кремовим відтінком, що нагадує трохи по виду сало. Заготовляється бджолами з нектару рослини еспарцету посівного, або віколистого, що росте в дикому вигляді. З еспарцету бджоли беруть також коричнево-жовтий пилок. У період цвітіння еспарцету його пилок, як правило, панує в будь-якій бджолиній обніжці.
Основне джерело:М.М. Глухов «Альбом медоносів»
Ключові слова: медоноси, різновиди меду
Останні зміни: 18/05/2024 11:08 (580)
Попередження! Інформація, розміщена на сайті, не є підставою для самолікування. Перш ніж скористатися будь-яким рецептом, проконсультуйтеся у лікаря.
