Мед Ok.in.ua

Navigation

Мед Ok.in.ua - Вересовий мед - Мед Полісся

Вересовий мед

Вересовий мед – бджола виготовляє його з нектару дрібних рожевих квітів вічнозеленого куща вересу звичайного (Calluna vulgaris, походить від грецького слова kalluno, що означає очищати або прикрашати). Вересовий мед має темний, темно-жовтий або червоно-коричневий колір з різким ароматом та гірковатим смаком. Після кристалізації він стає червоно-коричневим. Якщо дивитися на кристали вересового меду під мікроскопом, вони мають голчасту форму, що відрізняє їх від інших сортів. Він менше поглинає вологу, ніж інші квіткові меди, і має здатність швидко згущуватися в комірках, стаючи густим і желеобразним, що робить його важким для відкачування. Вересовий мед має високу в‘язкість і повільно кристалізується. Він не є ідеальним для зимівлі бджіл, оскільки містить більше мінеральних та білкових речовин, що може спричинити понос у бджіл. Якщо восени у гніздах бджолиних сімей є вересовий мед, доцільно його відкачати і замінити його цукровим сиропом. Вересовий мед відносять до низьких сортів меду.

Верес звичайний

Верес звичайний Вереск поширений в європейській частині Росії, в Україні, по всій Західній Європі, зустрічається у Сибіру, у Малій Азії, на півночі та заході Африки, на Азорських островах. Росте у рідкісних соснових лісах, на пісках, на гарах, на торф‘яних болотах, у тундрі та у хвойно-широколистяних лісах. Верес, разом з деякими видами з роду Еріка, утворює специфічні рослинні угруповання — великі чагарники, звані вересовими пустками.

Верес – вічнозелений чагарник, низькорослий, 20 – 70 см заввишки. Крона досить компактна, майже округла. Кора темно-бура. Листя лускоподібне, близько 2см завдовжки і менше 1 см шириною, тригранне, сидяче, темно-зелене, черепицеподібне. Квітки вересу на коротких квітконіжках, по кілька штук зібрані в густі суцвіття кистевидні довжиною до 25 см, бузково-рожеві, рідко – білі. Час цвітіння: липень – серпень. Плоди вересу – чотиристулкова коробочка довжиною до 2,5 см, що відкривається по перегородках. Росте повільно, річний приріст 1,5-2 см. Живе близько 30 – 50 років. Розмножується переважно насінням. Декоративний завдяки рясному та тривалому цвітінню а також завдяки гарному листю. Зацвітає верес у віці 5 – 7 років, його бічні верхні гілки – на 1-2 роки пізніше.

Перехід до цвітіння та плодоношення супроводжується інтенсивним зростанням пагонів. З віком зазвичай головний стовбур та бічні гілки прилягають до землі та укорінюються. Останні можуть досягати 1 – 1,5 м у довжину, а чагарник утворює куртину діаметром 2 – 3 м. З утворенням придаткових коренів бічні осі його стають крихкими і ламкими. При обламуванні та відділенні від материнської рослини бічні пагони продовжують подальше зростання як самостійні рослини. Запилюється мухами, бджолами, перетинчастокрилими, лускокрилими, яких приваблює велика кількість нектару. Верес пристосувався до симбіозу (співжиття) із найпростішими грибами. Нитки міцелію гриба (гіфи) допомагають їм добувати харчування з дуже бідних ґрунтів. Саме через відсутність таких грибів пояснюється погана приживаність хвойних і вересових рослин на присадибній ділянці.

Під заростями вересу утворюється тонкий шар кислого специфічного ґрунту — темно-сірого, змішаного з білим піском, пухкого, легкого і бідного азотом, калієм і фосфором.

Цінують верес за їхнє рясне і тривале цвітіння в другій половині літа. Верес також дав ім‘я першому осінньому місяці в білоруській (верасень), українській (вересень), польській мові (wrzesien).

Верес дуже хороший осінній медонос, дає продуктивний взяток у період, коли вже відцвіли інші медоноси. Взяток сприяє розплоду бджіл на зиму. З 1га квітучого вересу бджоли збирають 60-100 кг меду, одна сім‘я може зібрати 8-25 кг.

Верес звичайний та його сорти культивували у Європі вже у середині XVIII століття. Нині налічується понад 300 сортів вересу.

Детальніше можна почитати тут

У високогір‘ї люди використовували цю поширену рослину як ліки. Настій верхівок вересу використовували для лікування кашлю, вживання та для заспокоєння нервів. Горяни також готували вересовий чай і мазі для лікування артриту та ревматизму.

Квіти вересу зазвичай означають удачу, захоплення та захист. У шістнадцятому столітті шотландський клан Ранальд вважав, що вони виграли битву, тому що вони носили білий верес у своїх капелюхах, який давав їм удачу та захист.

Колись верес використовували для виготовлення віників.

Деякі рецепти дієтичних страв та напоїв:

Вересковий мед. Квітки вересу (2 стол. ложки), квітки Іван-чаю – 1стол. ложка, мед вересовий або звичайний (2 стол. ложки) залити трьома склянками окропу, настоювати 48 годин.
Чай вересовий. Кінцеві гілки вересу з квітками (1 жменя) та листя верби 10 шт. опустити в казанок з окропом 2л. Довести до кипіння та розлити. У домашніх умовах спосіб приготування цього чаю може бути змінено.
Напій вересовий. На 1 склянку меду взяти 3 жмені кінцевих гілок вересу з квітками, листя Іван-чаю 1 жменю залити 2 літрами води. Довести до кипіння, наполягати 3 дні. Споживати у холодному вигляді.

Легенда про вересовий мед

Вересовий мед прославив в одній зі своїх балад відомий шотландський поет і письменник Роберт Льюїс Стівенсон: він переказав у віршах легенду про стародавніх людей пікти, які варили з цього меду хмільний напій, який дає молодість і силу.

Колись дуже давно на північних вересових полях Шотландії жили відважні сильні люди пікти. Тільки вони володіли секретами приготування чудодійного напою – вересового меду, який дає людям силу та молодість.

Король Шотландії вирішив опанувати таємницею і направив своє військо на це плем‘я, щоб дізнатися про напій. Але волелюбний і гордий народ не розкрив таємницю приготування напою і забрав її до могили. Таємниця його приготування не розгадана досі.

Роберт Стівенсон відтворив легенду про трагедію, що розігралася на вересових полях, і написав баладу «Вересовий мед». За мотивами балади знято мультфільм «Вересовий мед» (1974г).

В скандинавській міфології верес тісно пов‘язаний з богом Одіном, верховним богом та покровителем воїнів, мудрості, поезії, магії та смерті. Його часто зображували з гілкою вересу в руці або одягненим у плащ з вересового кольору. Вважалося, що воїни, які пили вересовий мед, отримували силу та хоробрість у бою. Одін також пив вересовий мед.

Вересовий трунок (Вересовий мед)

Шотландська балада

Роберт Луїс Стівенсон. Переклад Євгена Крижевича. Джерело.

Із вересового квіту
Пикти варили давно
Трунок, за мед солодший,
Міцніший, аніж вино.
Варили і випивали
Той чарівний напій
І в темрявих підземеллях
Долі раділи своїй.

Та ось володар шотландський —
Жахались його вороги! —
Пішов на пиктів оружно,
Щоб знищить їх до ноги.
Він гнав їх, неначе ланей,
По вересових горбах,
Мчав по тілах спогорда.
Сіяв і смерть, і жах.

І знову настало літо,
Верес ізнов червонів,
Та трунок медовий варити
Вже більше ніхто не вмів.
В могилках, немов дитячих,
На кожній червоній горі,
Лежали під квітом червоним
Поснулі навік броварі.

Їхав король шотландський
По вересовій землі;
Дзинчали завзято бджоли,
Курликали журавлі.
Та був можновладець похмурий,
Думу він думав свою:
“Владар вересового краю —
Чом з вересу трунку не п‘ю?”

Раптом васал королівський
Натрапив на дивний схов:
В розколині між камінням
Двох броварів знайшов.
Витягли бідних пиктів
Миттю на білий світ —
Батька старого і сина,
Хлопця отрочих літ.

Дивився король на бранців,
Сидячи у сідлі;
Мовчки дивились на нього
Ті броварі малі.
Король наказав їх поставить
На кручі й мовив: — Старий,
Ти сина й себе порятуєш,
Лиш тайну трунку відкрий.

Глянули вниз і вгору
Батько старий і син:
Довкола — червоний верес,
Під ними — клекіт пучин.
І пикта голос тоненький
Почув шотландський король:
— Два слова лише, володарю,
Тобі сказати дозволь!

Старість життя цінує.
Щоб жити, я все зроблю
І тайну трунку відкрию, —
Так він сказав королю.
Немов горобчик цвірінькав,
Мова лилася дзвінка:
— Відкрив би тобі таємницю,
Боюся лише синка.

Смерть його не лякає,
Життя не цінує він.
Не смію я честь продавати,
Як в очі дивиться син.
Зв‘яжіть його міцно, владарю,
І киньте в кипучі нурти,
І я таємницю відкрию,
Що клявся повік берегти.

І хлопця скрутили міцно,
І дужий вояк розгойдав
Мале, мов дитяче, тіло,
І в буруни послав.
Крик бідолахи останній
Поглинули хвилі злі.
А батько стояв на кручі —
Останній пикт на землі.

— Владарю, казав я правду:
Від сина чекав біди.
Не вірив у мужність хлопця,
Який ще не мав бороди.
Мене ж не злякає тортура.
Смерть мені не страшна,
І вересового трунку
Зі мною помре таїна!